Бородачей жалко. Нелегко им в такую жару. Тюрбаны на голове представить - чисто ваххабиты, мда. Всё-таки прав был Пётр I.

Хорошие фотографии. :)

Но если честно, мне не очень нравится, когда поэты идут в политику.

Насколько я помню, Вы родом из Украины. Может знаете, был один хороший украинский поэт. Иван Драч звался. И что осталось от этого поэта после того, как он ушел в политику и засел в Верховной Раде? Поэт умер. Прости, Господи, Драча. (Чуть не написал драча с маленькой буквы).

Іван Федорович Драч

(Новорічна казка)


Через ліс-переліс,

через море навкіс

Новий рік для людей подарунки ніс:

Кому - шапку смушеву,

кому - люльку дешеву,

Кому - модерні кастети,

кому - фотонні ракети,

Кому - солі до бараболі,

кому - три снопи вітру в полі,

Кому - пушок на рило,

а дядькові Кирилові - крила.


Був день як день, і раптом - непорядок,

Куфайку з-під лопаток як ножем прошило.

Пробивши вату, заряхтіли радо,

На сонці закипіли сині крила.

Голодні небом, випростались туго,

Ковтали з неба синє мерехтіння,

А в дядька в серпі - туга,

А в дядька в серці - тіні.

(Кому - долю багряну,

кому - сонце з туману,

Кому - перса дівочі,

кому - смерть серед ночі,

Щоб тебе доля побила,

а Кирилові, прости Господи,-

крила).


Жінка голосила: «Люди як люди.

їм доля маслом губи змастила.

Кому - валянки,

кому - мед од простуди,

Кому - жом у господу,

а цьому гаспиду,

прости Господи,- крила?!»


Так Кирило до тями брів,

І, щоб мати якусь свободу,

Сокиру бруском задобрив,

І крила обтяв об колоду.

Та коли захлинались сичі,

Насміхалися зорі з Кирила,

І, пробивши сорочку вночі,

Знов кипіли пружинисті крила.

Так Кирило з сокирою жив,

На крилах навіть розжився -

Крилами хату вшив,

Крилами обгородився.

А ті крила розкрали поети,

Щоб їх муза була небезкрила,

На ті крила молились естети,

І снилося небо порубаним крилам.

(Кому - нові ворота,

кому - ширшого рота,

Кому - сонце в кишеню,

кому - дулю дешеву,

Щоб тебе доля побила,

а Кирилові - не пощастить же

отак чоловікові! - крила.)